Надання щорічної відпустки, невикористаних днів такої відпустки, виплата допомоги
на оздоровлення та зміни до графіку відпусток в ОМС у період воєнного стану
Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в ОМС, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в ОМС.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2493 його дія не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал ОМС.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 2493 на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Отже, на технічних працівників та обслуговуючий персонал ОМС законодавство України про працю поширюється у повному обсязі, а на посадових осіб місцевого самоврядування – поширюється з особливостями, передбаченими Законом № 2493.
Відповідно до ст. 4 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
24.03.2022 р. набрав чинності Закон України від 15.03.2022 р. № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136), який визначив, серед іншого, особливості надання працівникам відпусток в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 у цей період щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Ця норма Закону № 2136 надає роботодавцю можливість відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (за винятком зазначеного) у разі залучення працівника до роботи на об’єктах критичної інфраструктури.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки». Ця норма Закону № 2136 скасовує обмеження 15-денного терміну відпустки без збереження заробітної плати.
Щодо посадових осіб місцевого самоврядування положення ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 не застосовується в силу дії ч. 5 та 6 ст. 21 Закону № 2493, згідно яких посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Посадовим особам, які мають стаж служби в ОМС понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.
Аналогічну позицію щодо не поширення на посадових осіб місцевого самоврядування положень ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 (щодо обмеження тривалості щорічної відпустки) висловило Національне агентство України з питань державної служби у листі «Відповіді на запитання щодо дії окремих положень Закону України від 15 березня 2022 р. № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» для посадових осіб місцевого самоврядування».
Отже, решта норм ст. 12 Закону № 2136 щодо можливості відмови роботодавця у наданні відпустки та необмеженого строку відпустки без збереження заробітної плати – на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються та за наявності потреби і визначених Законом № 2136 підстав можуть бути застосовані.
Стосовно інших працівників органів місцевого самоврядування (технічні працівники, обслуговуючий персонал) положення Закону № 2136 поширюються у повному обсязі та за наявності потреби і визначених Законом № 2136 підстав можуть бути застосовані.
У разі, якщо працівник органу місцевого самоврядування (посадова особа місцевого самоврядування, технічна працівники, обслуговуючий персонал) має невикористані дні щорічної відпустки, він може звернутися із заявою до відповідного сільського, селищного, міського голови про їх використання. Хоча законодавчих обмежень щодо надання невикористаних днів щорічної відпустки під час дії воєнного стану не передбачено, питання щодо можливості їх надання вирішується безпосередньо керівником, враховуючи зазначені вище положення Закону № 2136.
Виплата посадовим особам місцевого самоврядування допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу передбачена ст. 21 Закону № 2493, згідно якої ця виплата здійснюється під час надання щорічної відпустки. Отже, ця норма Закону № 2493 застосовується органами місцевого самоврядування під час воєнного стану без жодних застережень.
Щодо графіку відпусток – його наявність передбачена ст. 10 Закону України від 15.11.1996 р. № 504 «Про відпустки», що визначає порядок надання працівникам щорічних відпусток. Згідно цієї статті Закону черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Таким чином, у разі втрати актуальності раніше затвердженим графіком відпусток у відповідному органі місцевого самоврядування та необхідності внесення змін до нього – такі зміни можуть бути внесені у будь-який час відповідно до визначеної Законом України «Про відпустки» процедури.
Виплата премії посадовим особам місцевого самоврядування під час воєнного стану
Відповідно до ст. 21 Закону України від 07.06.2001 р. № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493) посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.
Структуру заробітної плати визначає ст. 2 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), відповідної до якої вона складається із основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Умови оплати праці працівників органів місцевого самоврядування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Підпунктом 2 п. 2 вказаної постанови керівникам органів місцевого самоврядування надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 % посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у Положенні про преміювання відповідного органу.
24.03.2022 р. набрав чинності Закон України від 15.03.2022 р. № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначив деякі особливості організації трудових відносин в період дії воєнного стану. Проте, вказаний Закон не передбачає обмежень щодо оплати праці працівників, у тому числі їх преміювання. Таким чином, органам місцевого самоврядування при вирішенні питань преміювання їх працівників слід керуватися чинною законодавчою базою та положенням про преміювання відповідного органу місцевого самоврядування.
——-
Мітки: 